Історія створення глушників

Глушник (іноді має назву Прилад безшумної та безполум'яної стрільби, ПББС, інколи Пристосування для безшумної стрільби, ПБС чи Прилад зниження рівня звуку пострілу, ПЗРЗП)  — акустичний фільтр, пристрій вогнепальної зброї, що ослабляє звук пострілу і приховує полум'я порохових газів зброї, тим самим запобігаючи демаскуванню стрільця. Кріпиться до ствола зброї або є інтегрованою частиною конструкції зброї. Глушники виробляють і застосовують в основному для легкої стрілецької вогнепальної зброї (пістолетигвинтівкиавтоматикулемети). Але існують глушники і для артилерійських систем.

Вперше, необхідність використовувати глушник для зброї виникла після початку застосування «бездимних» порохів, в кінці XIX століття. Перший зареєстрований патент на виробництво подібного приладу було отримано 20 березня 1894 року, швейцарцем Крістофом Эппли. У той час розробками займалися й інші вчені в різних куточках світу. Так у 1898 свій варіант глушника запатентував француз Гумберт, а в 1899 – данці Дж. Борренсен і С. Сигбъернсе.

Але найвідомішими і першими глушниками, які отримали широке розповсюдження та мали масовий випуск стали глушники сконструйовані батьком і сином Х. С. Максим і Х. П. Максим. Саме їх розробки дали поштовх подальшому розвитку і виробництва даного приладу.

У сучасному світі одними з лідерів у виробництві ПБС, як вогнепальної, так пневматичної зброї є A-Tec і Ase Utra.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.